У другій половині лютого поточного року в ефірі телеканалу «СТБ» відбудеться прем’єра 16-серійної гостросюжетної мелодрами «Подолання». Режисером-постановником картини виступив Юрій Осипов. А одну з головних чоловічих ролей у ній виконав відомий актор театру та кіно Кирило Кузнєцов.
Нашим журналістам вдалося зустрітися з ним під час зйомок серіалу та поговорити про професію та роль у новому проекті.
Подробиці – далі у матеріалі.
– Кирило, розкажіть, як у Вашій фільмографії з’явився проект «Подолання»?
– Все відбулося дуже традиційно. Про проект я дізнався від свого агента, яка повідомила, що кастинг-директор Іра Ненахова пропонує мені спробуватись на роль Гліба у цьому серіалі. Я отримав сценарій на ознайомлення, прочитав його і зрозумів, що матеріал справді цікавий (зокрема, сам персонаж). Після цього пройшов проби і незабаром дізнався, що мене затверджено.
– У сценарії одразу кілька ключових чоловічих персонажів: Ваш герой та Артем, роль якого виконує Олександр Константинов. Пробувалися лише на роль Гліба?
– Артем за сценарієм все ж таки повинен бути дещо старшим, тому мені одразу була запропонована роль Гліба.
– На що Ви насамперед звертаєте увагу, отримуючи на ознайомлення сценарій, і що є визначальним у прийнятті рішення, чи братися за роботу над пропонованим матеріалом?
– Я часто жартую у відповідь на подібні питання і кажу, що актори, перш за все, дивляться на кількість змін, які їм доведеться відпрацювати (Сміється, – Ред.). У цьому жарті є частка правди, але це, безумовно, не головне.
Насамперед мені завжди цікаво зрозуміти, що це за людина, роль якої мені пропонують виконати, що я можу привнести до цієї роботи і чи буде для мене, як для актора, щось нове в ній. Також звертаю увагу на ключові сцени за участю мого персонажа, на те, як їх можна зробити об’ємними та цікавими. Адже все одно в серіалі є якісь прохідні неголовні епізоди і важливо, щоб твій герой не був просто якоюсь функцією картини. Завжди хочеться створити в його особі людину, яка б зацікавила глядачів, якій би вони співпереживали, любили чи ненавиділи.
– Що нового для Вас як актора було в роботі над персонажем серіалу «Подолання»?
– У лінії мого персонажа є досить неоднозначні моменти. Протягом усієї історії важко зрозуміти, позитивний він герой чи негативний. І ось саме це і було найцікавішим у роботі. Оскільки треба було подумати над тим, як це зіграти, щоб дотриматися всіх тонких граней сюжету, зберегти його певну загадковість і донести це все до аудиторії.
– Ви згадали про важливість процесу створення персонажа з його характером та ставленням до життя… Актор у даному випадку – це «глина» в руках режисера, з якої він ліпить цього героя чи все ж таки «співскульптор» даного образу?
– Актор – це, безперечно, глина. Скульптор – режисер. Але я провів би дещо іншу аналогію (на мій погляд, більш точну): актор – це фарби. І чим ширша його палітра (яку він може надати як можливі варіанти виконання ролі), тим у режисера більший вибір, як писати ту чи іншу картину.
– Як працювалося з Юрієм Осиповим – режисером-постановником картини «Подолання»?
– Чудово. Це був наш другий спільний проект і за час зйомок ми встигли стати, можна сказати, хорошими приятелями. Крім того, я до цього був знайомий з усією знімальною групою, тому начебто не на роботу завжди їхав, а до друзів. У нас була приголомшлива атмосфера на майданчику, і я просто дякую долі за те, що мені пощастило працювати з такими людьми.
Мені взагалі б хотілося сказати, що «Київтелефільм» для мене – свого роду альма-матер. Перший найбільш успішний проект у моїй акторській кар’єрі був знятий саме цією кінокомпанією, після чого ми також неодноразово співпрацювали. Тому працювати тут завжди приємний бонус.
– А що це за знаковий проект, про який Ви згадали?
– Це картина «Я подарую тобі світанок». Ми знімалися в ній разом з Оленою Коломіною, Анатолієм Котенєвим, Оленою Хмельницькою та ін. Вийшов справді дуже гарний серіал. Настільки, що навіть зараз, через три роки з моменту його прем’єри, у кожні тривалі вихідні його показують по телевізору. Для мене це показник і я дуже пишаюся цією роботою. У мене залишилися дуже теплі спогади про цей проект.
– Я правильно розумію – Ви переглядаєте картини, в яких знімаєтеся та згодом оцінюєте свою акторську роботу?
– Так, безумовно. Завжди все переглядаю без винятку. Наголошую потім для себе, що вдалося, а що ні. Які прогалини були в лінії персонажа, де не дотиснув, де навпаки переграв і т.д. І це, до речі, один із найбільш захопливих процесів, крім самої зйомки.
– Я питаю про це, оскільки часом доводилося зустрічати висловлювання Ваших колег про те, що вони на якомусь етапі перестали це робити. Хоча мені завжди здавалося, що це, навпаки, дає можливість подивитися на себе збоку, зробити якісь висновки і, можливо, уникнути якихось помилок у майбутньому.
– Так і є. Я, до того ж, щиро переконаний, що як тільки актор починає якось себе величати і думати, що він усе вміє, йому треба йти з професії і займатися чимось іншим. Тому що це дуже небезпечне почуття та велика омана.
У жодному разі не намагаюся читати зараз комусь мораль, кажу просто за себе – мені особисто дуже цікавий цей процес. На мою думку, таким чином ти продовжуєш вчитися… Це свого роду внесок у майбутнє.
– На сьогоднішній день, враховуючи наявність досить великого професійного досвіду, кожен новий проект для Вас – це вже буденність чи все одно новий виклик?
– Я злукавлю, якщо скажу, що це ніколи не є буденністю та роботою. Ми, актори, такі ж люди, як і всі і так само схильні до пристрастей. Тому, звичайно, часом проскакують і зневіра, і втома – адже ми не святі. У нас теж є і особисте життя, і безліч інших обставин, на які ми можемо відволікатися. Але в такі моменти головне вчасно зловити себе на цій думці, цій емоції та енергії та витягти себе звідти. Сказати собі: «Ні, давай ти гратимеш ту чи іншу сцену з відкритим забралом і вогнем в очах». Навіть якщо тобі здається, що ти мільйон разів грав подібне і тобі все зрозуміло. На мій погляд, це найправильніший шлях. На нас все ж таки покладається велика відповідальність – створювати інший світ. А навіщо його робити поганим?..
– Чим, на Ваш погляд, вимірюється успіх артиста: загальною кількістю проектів, числом знакових картин у фільмографії чи якимись іншими показниками?
– На сьогоднішній день, напевно, все ж таки кількістю проектів та їх успішністю. Але мені хотілося б, щоб було по-іншому. Щоб успіх залежав не від кількості, а від якості цих картин, підходу артиста до роботи і, я навіть сказав би, від його людських якостей.
Я ось оглядаюся назад, згадую легендарних радянських акторів (яких можна назвати десятки) і розумію, що, крім наявності у них таланту та акторської майстерності, кожен з них, перш за все, був людиною з великої літери. І мені дуже хотілося б, щоб у наш час це теж мало значення. Щоб популярність не визначалася епатажністю артиста та його скандальністю, не підтверджувала вкотре приказку про те, що чорний піар – найкращий піар, а була похідною якості роботи артиста. Щоб важлива була не обгортка, а сама людина.
Актори у деякому сенсі – моралісти. Ми беремо на себе право розповідати глядачам про інших людей та їх життя. Але якщо самі при цьому не ростемо як особистості, то тоді, мабуть, і такого права мати не повинні. І не важливо, чи це театр, де ми мовою класиків міркуємо на вічні теми, чи мелодрами. Важливо лише, щоб у цьому був сенс. Щоб ми могли відповісти на запитання – щоб що?..
– Згадка про класиків нагадала мені один дуже цікавий роздум Вашого колеги – актора Євгена Миронова. Нещодавно у себе на сторінці в одній із соціальних мереж (з нагоди двохсотліття від Дня народження Ф.М. Достоєвського) він писав про свою роботу над образом самого письменника, який він втілив у серіалі «Достоєвський», а також – князя Мишкіна, роль якого виконав у картині «Ідіот». Зокрема, зазначав, що ці роботи змінили його не лише як актора, а й як людину. Наскільки це Вам близько? Чи запозичаєте щось від своїх персонажів, чи змінюєтеся після роботи над ними, чи у Вас є чітке розмежування між роботою та приватним життям?
– Я повністю погоджуюся з Євгеном Мироновим. На мій погляд, артист (якщо він чесно підходить до своєї справи) не може не вбирати в себе матеріал, над яким працює. Читаючи твори Достоєвського, ти не можеш не змінюватися. Більше того, мені хочеться вірити, що завдяки цьому ти стаєш кращим, розумнішим, мудрішим.
До того ж, працюючи над тим чи іншим персонажем, ти, як кажуть, відтворюєш життя людського духу у художній виразній формі. І це все одно на тебе якось впливає. За винятком, мабуть, негативних персонажів. Оскільки в цьому випадку ти навпаки починаєш працювати на опір…
– Хоча, як кажуть, абсолютно поганих людей теж не буває…
– Так, в історії кожної людини, що спіткнулася в житті, можна знайти або те перехрестя, де вона повернула не туди, або обставини, які змусили її зробити той чи інший вчинок. І, до речі, ось ця фраза: «Я б ніколи так не вчинив», – найбрехливіша з тих, які тільки можна придумати. Ніхто з нас не знає, якою дорогою пішов би, опинись в одних і тих самих обставинах з цією людиною, у її оточенні, у її віці та з її життєвим досвідом…
– Якщо вже зайшла мова про негативних персонажів, хотіла б запитати про роль, на яку Ви б ніколи не погодилися, навіть якщо припустити, що це був би дуже перспективний проект, очолений авторитетним режисером. Є така, чи Ви не ставите собі якихось професійних рамок?
– У рамках творчості та мистецтва у мене, напевно, немає якихось меж. Єдине, можу сказати, що я не фанат «чорнухи» і спроб досягти якогось пікового ступеня натуралізації тих чи інших сцен у кіно заради видовищності… Я проти такого підходу. Так, мені теж хочеться дивувати публіку, але, перш за все, для мене важливий сенс: навіщо це робиться?..
Багатьом акторам ставлять вельми провокаційні питання про те, чи зіграли б вони педофілів або гомосексуалів. І мені в цьому випадку завжди хочеться відповісти, що кіно знімають насамперед про людину: про її біль, її шлях. Не для того, щоб її виправдати, а для того, щоб зрозуміти. Щоб показати її дух і те, як вона стала тим, ким сьогодні є. Тому я не маю якихось «стопів», мабуть, у цьому плані. Але, знову ж таки, все залежатиме від режисера, сценарію, поставленого завдання тощо. Я маю чітко розуміти суть цього всього. Повторюся – щоб що?..
– Продовжуючи Вашу репліку про спроби натуралізації сцен у кіно, хотілося б додати, що дійсно все ж можна показати дуже тонко. Більше того, це завжди виглядає набагато цікавіше…
– Абсолютно точно. Я навіть більше скажу – у цьому якраз і полягає наша і, насамперед, режисерська професія. Нам за це платять гроші. Є безліч образів та режисерських прийомів, завдяки яким немає необхідності вдаватися до натуралізації якихось сцен, і, навпаки, можна показати їх красиво, тонко, із сенсом. Меж немає – тільки твоя фантазія та талант…
***
Нагадаємо, виробництвом серіалу «Кінокомпанія «Київтелефільм» займається на замовлення телеканалу «СТБ». Зйомки картини проходили восени 2021 року в Києві та Київській області.
Детальніше про сценарій та акторський ансамбль картини читайте у матеріалі:
«Київтелефільм» почав зйомки серіалу «Подолання»
Олена Коломіна: Заради цікавої ролі готова на експерименти із зовнішністю
___________________________
«Подолання»
***
16 серій
Мелодрама
2021 р.
***
Автор сценарію: Ніна Абрикосова
Режисер-постановник: Юрій Осипов
Оператор-постановник: Андрій Шкір
Художник-постановник: Віталій Шаматієнко
Художник по костюмах: Анна Крупницька
Художник по гриму: Олена Дубина
Лінійний продюсер: Артем Суліга
Виконавчий продюсер: Павло Карван
Продюсери телеканалу «СТБ»: Людмила Семчук, Катерина Шевелюк
Генеральний продюсер: Валентин Опалєв
